2 ОБДОВБАНИЙ ПО САМІ ЯЙЦЯ ДЖОННІ […] Я не розумів чому моє серце колотилося, як навіжене. Я знав, що це так, бо щоразу, коли думав про неї, той апарат, до якого мене під’єднали, починав пищати й блимати. Я не дуже вміло справлявся з тривогою. Вона просто не була для мене чимось типовим. Адреналін — безсумнівно, але страх? Ні, я ніфіга не міг впоратися зі страхом. Особливо якщо цей страх у моєму серці стосувався іншої людини. Змігши нарешті затримати погляд на телевізорі, я подумав: «А що, бля, Пат робить у телику?». «Дуже пізнє шоу» транслювали ввечері щоп’ятниці, але, гей, що я взагалі в цьому тямлю? Вочевидь не дуже багато, якщо не можу второпати, який сьогодні день тижня. Я сперся на матрац, проганяючи від себе сонливість, і спробував мислити чітко. Роздратовано почав хитати головою з боку в бік, шукаючи щось більше. Щось не так. У моїй голові. У моєму тілі. Я почувався в пастці, ніби в’язень цього чортового ліжка, і це було фігове відчуття. Розлючений на весь світ та кожну людину в ньому, я постукав пальцями по матрацу і взявся перераховувати кахлі на стелі. Сто тридцять дев’ять. Боже, мені треба забиратися із цієї кімнати. Я хочу додому. У Корк. Ага, я був настільки у відчаї, що не хотів більше лишатися в Дубліні. У мене сталося прозріння, і я просто хотів повернутися в Баллілаґґін, де все навколо було мені знайомим. Повернутися додому, до Шеннон. Боже, а я з нею справді налажав. Я жахливо відреагував. Придурок. Усередині знову прокинулася злість, а до неї приєдналося відчуття зневіри та спустошення, які приходили до мене щоразу, як я думав про майбутнє — тобто щохвилини. Біль? Мені було до біса боляче, але зараз тіло хвилювало мене найменше. Бо я втратив контроль над довбаними почуттями. Мої думки були не на місці, вони загубилися, полетіли назад до Корка з тією довбаною дівчиною. Знуджений і нетерплячий, я визирнув у вікно лікарні на стемніле небо, а тоді знову глянув на екран телевізора. До сраки це. Я дістав телефон, тремтливими руками прогортав список контактів, намагаючись виокремити імена крізь туман, аж доки не знайшов номер, який уже разів дванадцять набирав за останні бозна-скільки годин чи днів, і натиснув кнопку виклику. Доклавши чималих зусиль, я притиснув телефон до вуха і став чекати, затамувавши дихання, поки слухав противні гудки. Урешті почув монотонний сигнал голосової пошти. […] KEEPING 13
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx